Цитаты из книги The Historian

Сама став историком, я узнала, что оглядываться в прошлое бывает смертельно опасно. А иной раз и до тех, кто не думал оглянуться, дотягиваются темные когти былого.

Как странно,думал я,проводя её сквозь золотистое сияние византийских улочек,что даже в самых тяжёлых обстоятельствах,в самые опасные моменты жизни,в самой чужой и чуждой обстановке человеку выпадают мгновенья самой чистой радости.

Теперь молодые люди на Западе сходятся без долгих предисловий. А я вспоминаю сдерживающие нас запреты почти с такой же тоской, как их законное разрешение. Близость, скрытая одеждами, когда снять при другом хотя бы пиджак казалось мучительно трудно.

...отец не выносит самолетов, которые, по его словам, отняли у путешественников дорогу.

Случается, мы ищем место, само по себе ничем не примечательное — ищем просто потому, что помним. И конечно же, если его удается отыскать, оно оказывается совсем не тем. Дверь из грубых досок на месте, но меньше, чем помнилось, и день облачный, а тогда был ослепительно ясным, и теперь весна, а не осень, и ты один, а тогда вас было четверо. Или еще хуже: теперь ты в компании, а тогда был один.

Є тільки одна істинна Книга, яку ми повинні любити всім своїм серцем і душею.

Історія вчить нас, що природа людини - це зло. Досконалість у добрі недосяжна, але досконалість у злі реальна.

Світ змінюється, і я хочу змінюватися разом із ним.

Знаючи, що не зможу потрапити в рай, я став істориком для того, щоб зберегти свою історію навіки.

З рота виривався такий подих, що міг би вбити самого диявола.

Подумай, що може бути могутнішим для науки, як не знання того, що мертвого можна оживити або позбавити смерті, що майже те саме? Особливо для східного блоку з їхніми забальзамованими лідерами в мавзолеях.

- Православна віра вимагає, щоб тіло ховали по можливості цілим - ми, наприклад, не практикуємо кремацію, тому що в Судний день будемо відроджені в наших тілах. - А як щодо святих, мощі яких розкидано усюди? - непевно запитав я. - Як вони будуть відроджені? Не кажучи вже про те, що я кілька років тому бачив в Італії п'ять рук святого Франциска.

Ірина розлила в склянки бренді - лише сам його запах міг би вбити маленьку тваринку.

Скрипучий ліфт піднімав нас нагору так повільно, що, здавалося, сам метрдотель тягне його за ланцюг у шахті.

Проте мої предки - довгожителі, тому мені судилося сидіти на цьому дивані й тоді, коли вже буду занадто старий, щоб мене поважати.

Офіціант приніс десерт: тістечка й каву; тітка Єва підсунула її нам із материнською турботою, ніби, нагодувавши нас, вона могла хоч трохи захистити нас від світового зла.

Ми, цигани, знаємо, що там, де вбивають євреїв, циганів теж знищують. А потім і багатьох інших людей.

Я була молодою і не розуміла, що люди можуть змінюватися. Проживши в Угорщині кілька років, я зрозуміла, що вдома можна бути однією людиною, а в іншій країні - зовсім іншою.

Усередині мене була дуже сильна дитина, сильніша за мене, і я почала любити її всупереч собі.

Дивлячись на її сильні маленькі руки, я зрозумів, що вони набагато старіші, ніж жінка, якій вони належали.